UDC 811.111.42 (043.3)

Оксана Кунцьо

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Науковий керівник: Кришталюк Г.А.

КОЛІРНИЙ СИМВОЛІЗМ В АНГЛОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

Читаючи художній твір у будь-кого з нас неминуче виникає певна картина: яскрава насичена, чи похмура з нечіткими переходами, плавно-барвиста і обов’язково з головним символом у центрі, чи просто веселково-кольорова, сонячна чи дощова і навіть тепла чи волога. Чи задумуємось ми над цим як над належним, властивим певному твору, чи лише нашій багатій уяві? Варто дослідити це питання.

Мова символічна та когнітивна за своєю природою. Багатозначні структури визначаються не тільки прямими зв'язками із зовнішнім світом, але й  характером тілесного і соціального досвіду (як людина взаємодіє зі світом), здатністю людини подумки відштовхуватися від нього у ході абстрактного мислення. У символі різні види інформації об'єднуються в одну сутність, пробуджуючи нові, раніше непередбачувані, асоціацій. Таким чином, можна сказати, що символ – результат творчої дії [12, 437].

Репрезентація кольору, в свою чергу, визначається контекстом, твориться твором. Тут спрацьовує наше сприйняття. Воно може брати ці асоціативні картини лише з незначними змінами, але кольорова гамма переважно та сама. Чим же досягається цей ефект? Безперечно словами автора.

Ми не маємо можливості почути інтерпретацію художнього твору від самого автора, насолодитися його тембром та емоційністю. У більшості випадків єдиним способом його зв’язку з нами, впливу на нашу підсвідомість залишаються ті ж таки літери, записані в певній послідовності. Кожна з яких, що цілком ймовірно, має свій особливий, притаманний лише їй колір. Художній текст є своєрідною матрицею, у якій закладено визначені когнітивні механізми [7, 422]. Шляхом численних досліджень та неординарних експериментів було визначено колір голосних звукобукв [2], що очевидно ґрунтується на синестезії. Синестезія (від грец. –  спільне почуття, одночасне відчуття) полягає у тому, що який-небудь подразник, діючи на відповідний орган чуття викликає властиве йому відчуття, всупереч волі суб'єкта, та одночасно ще й додаткове відчуття або уявлення, характерне для іншого органу чуття [13]. Найбільш поширеним проявом синестезії є так званий кольоровий слух, при якому звук поряд зі слуховим відчуттям викликає і колірне [13].

Поняття синестезії знаходиться на межі кількох видів мистецтва, а саме — музики, живопису і письменства. У музиці кольоровий слух теж називають синопсією (визначення зорово-слухових, переважно поза-предметних, синестезій) [4,108]. У другому виданні  «Літературознавчого словника-довідника» за редакцією Р. Гром’яка зазначено: «синестезія – художній прийом, поєднання в одному тропі різних, іноді далеких асоціацій» [3, 625].

Цікаво, що й самі кольоро-найменування безпосередньо пов’язані з асоціативною роботою мозку. Система колірних номінацій створюється народом, віддзеркалюючи його сприйняття уявного світу як ментального конструкту; колір задає певну аксіологічну перспективу, впливаючи на сприйняття позначуваного цим кольором явища [5, 67]. Відповідно спостерігається певна знаковість, чи краще сказати, символічність кольору.

У нашому дослідженні ми дотримуємося класифікації символів С.Г.Шурми, яка поділяє їх на лінгвосеміотичні (головний критерій – знакова природа символу) та лінгвопоетологічні (словесне вираження символу і його роль в художньому тексті). У даній статті ширшого відображення набуває останній. Проте, варто коротко вказати особливості символу лінгвосеміотичного. Колірний символізм як лінгвосеміотичний феномен є одним із найзагальніших видів символізму, що використовується у літургіях, геральдиці, алхімії, мистецтві та літературі. Існує багато припущень, що породжують значення кольору, які ми можемо дещо підсумувати. Для початку, поверхнева класифікація, запропонована оптикою та експериментальною психологією. Перша група включає теплі «прогресивні» кольори, що відповідають за процеси асиміляції, активності та енергійності (червоний, оранжевий, жовтий і аж до білого), а друга група охоплює холодні, «регресивні» кольори, що відповідають за процеси дисиміляції, пасивності та ослаблення(голубий, індиго, фіолетовий і аж до чорного), зелений, будучи проміжним, перехідним кольором, межує між двома групами. Існує й витончене застосування кольору в символічному дизайні. Формальна спорідненість між, з одного боку, цією групою шістьох, або сімох відтінків кольору – інколи важко відрізнити голубий від індиго, чи блакитний від ультрамарину – і, з іншого боку, група голосних – було сім голосних у грецькій мові – так само, як і нот на музичній шкалі, вказують на основну аналогію між цими шкалами а також між ними та поділом небес, відповідно до древніх астробіологічних думок, на сім частин (інколи, до речі, говорилося, що їх є дев’ять) [8, 52].

З іншого боку лінгвопоетологічний символ у художньому творі є узагальненням досвіду автора. Проте, трактування символу як такого, залежить від внутрішнього досвіду читача чи інтерпретатора. Отже, символ може розглядатись як гносеологічна та естетична категорія. Символ є також і когнітивною категорією, якщо його трактувати як спосіб перейменування, а символіка художнього тексту зазвичай обумовлена специфікою його образності [7,406].

Джерелами походження колірного символізму такі:

1) притаманна характеристика кожного кольору, сприйнята інтуїтивно як об’єктивний факт;

2) зв'язок між кольором та людськими символами, що зазвичай пов’язують з ними;

3) спорідненість, що визначається примітивною елементарною логікою.

Сучасна психологія та психоаналіз здатні надавати більшої вагомості третій із цих теорій, більше навіть ніж першій (друга формула виконує обов’язки моста між двома іншими). Таким чином, Джолан де Якобі в своїх дослідженнях психології Юнга, часто згадує: «Незважаючи на те, що відповідність кольорів певним функціям відрізняється в різних культурах, групах і навіть серед окремих людей; тим не менше,… голубий, колір розрідженої атмосфери, чистого неба, служить для роздумів; жовтий, колір далекоглядного сонця, що з’являється несучи світло з таємничої темряви, лише щоб знову зникнути у темряві, для інтуїції – функції, яка схоплює походження та тенденції подій, наче спалахи ілюмінації; червоний, колір пульсуючої крові та вогню, для підняття та виливу емоцій; тоді як зелений, колір земного, матеріального, помітно зростаючих речей, презентує функцію відчуття [10].

Найважливішими з вищезазначених символів є наступні: червоний асоціюється з кров’ю, ранами, смертельно-нестерпним болем та очищенням; помаранчевий – з полум’ям та пристрастю; жовтий – із сяйвом сонця,освітленням, розповсюдженням та всебічним узагальненням; зелений – з рослинністю, але також із смертю та посинінням (отже зелений – сполучна ланка між чорним, неорганічним життям, та червоним,кров’ю та тваринним життям, - так само як і між природним життям та гниттям і смертю); голубий – з небом і днем, і з тихим морем; синій – з небом і ніччю, неспокійним морем; коричневий та блідий коричнево-жовтий колір – з землею;  чорний – з родючим ґрунтом. Золотий відповідає містичній стороні сонця; срібний – містичній стороні місяця. Різні висновки, досягнуті психологами та традиційними, езотеричними мислителями, проілюстровані вище, можуть бути пояснені тим фактом, що, на погляд психологів, символічне враження, сформоване у думці, може бути лише випадковим, тоді як, відповідно до езотеричної теорії, три серії (відтінків кольорів, складових частин природної зовнішності, та почуттів і реакцій) наслідок однієї одночасної причини, що спрацьовує у найглибших рівнях реальності [8, 53].

В англійській мовній картині світу ядерну зону моделюють чотири кольори – black, white, green, red. Серед основних кольорів спектра червоний колір виокремлюється найчіткіше, у порівнянні, наприклад, із зеленим (колір трави, листя) або синім (колір неба, води). У природі червоний зустрічається значно рідше. Саме цей факт – його не розповсюдженість, але яскравість – дозволяє будь-якій людині відразу розрізняти червоний колір або його чисельні відтінки. Червоний – надзвичайно яскравий та насичений колір, який може по-різному впливати на людину, обумовлюючи суперечливі почуття [5, 67].

Яскраво-червоний, як дороге сукно, і як колір, є похідними від дорогого барвника. Яскраво-червоний, у Біблії, асоціюється із багатством та розкішшю. Давид нагадує дочкам Ізраїлю, що Савл одягнув їх у яскраво-червоний; Ієремія горює, що ті, що «були зрощені у яскраво-червоному» тепер «закутані в багно». Із книги пророка Ісаї: «коли ваші гріхи будуть як кармазин, - стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, - то стануть мов вовна вони [1, 841] , і після цього яскраво-червоний стає звичним кольором гріха. Суррей Шекспіра називає амбіції Уолса «тисячею яскраво-червоних гріхів». А перед Доріаном Греєм Уайльда постає, «З чорної печери Часу, жахаюча, огорнута в яскраво-червоний, троянда – символ його гріха». В уривку з пророцтва Ісаї присутня та сама аура цього відтінку, яка вказувала на розкішність цього кольору, зображуючи образ жінки, верхи на яскраво-червоній бестії, одягнутої у пурпуровий і яскраво-червоний; яка уособлює в собі Таємницю, Вавилон, Мати блудниць.

«Віроломний сарацин» Спенсера має компаньйонку «одягнену у яскраво-червоний», яка виявляється «розпусницею (в оригіналі: scarlet whore)». Яскраво-червоний, в свою чергу, почав асоціюватися, як в прямому так і в алегоричному сенсі, з блудницями. Гестер Прін Готторна змушена носити літеру А («adultery» – перелюб, подружня зрада), що вишита яскраво-червоним на її одязі» [9, 177-178]. Цікавою є історія публікації, загаданого вище, роману у якій якомога краще репрезентовано саме когнітивний аспект сприйняття кольору: «Готторн покладався на розсудливість Філдза, отож, запропонований ним рекламний хід не злякав його. «Якщо The Scarlet Letter стане заголовком, то чи не буде добре надрукувати його яскраво-червоним чорнилом?». Філдс так і вчинив, підкреслюючи тим самим провокаційну сторону роману, що привабить і відклякне покупців одночасно» [11, 66]. Але що власне мало відклякнути покупців? Який психологічний фактор був задіяний? Справа в тому, що певне уявлення про сам колір сформувалось у читачів задовго до написання Готторном його роману. Опираючись на факти, отримані в результаті наполегливих досліджень, можна говорити про далеко не етичні, ба навіть, розпусні асоціації пов’язані з цим відтінком червоного кольору. Тут (варто згадати лібідо за Фрейдом [6]) і зіграла психологічна особливість людської натури: такого плану речі насправді не відлякують нас, а, більше того –  притягають. Тим не менше, очевидним стає символічне значення кольоронайменувань у романі.

Символ як дотекстова категорія тлумачиться як глобальний символ, що існує в культурі конкретного соціуму, котрий у тексі характеризується тим, що підчиняє собі сюжет і структуру твору. Глобальний символ – це певний семіотичний феномен, мовний знак, в якому існує епіфонічний (цілісний) зв'язок між емпіричним і духовним [7, 407]. Автор не створює глобальні символи, а вибирає їх свідомо чи підсвідомо із культурного матеріалу чи, так би мовити, із власного тезаурусу (його концептуальної картини світу). Такий символ, у свою чергу, може трансформуватись у різні сюжети, проте, цілком непередбачувано, адже, глобальний символ володіє значно древнішою пам’ятю ніж пам'ять про текст, в якому він втілений.

Таким чином, поєднання лінгвосеміотичного та лінгвопоетичного підходів відкриває новий погляд на колірний символізм в англомовній картині світу, що значною мірою формується в художньому дискурсі зусиллями як автора так і читача.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Біблія. Або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. – ювілейне вид. – West-Germany: Druckhaus Gummersbach, 1988. – 1523 c.

2. Журавлев А. П. Звук и смысл: Кн. для внеклас. чтения учащихся ст. классов. / А. П. Журавлев. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Просвещение, 1991. – 160 с.

3. Літературознавчий  словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ "Академія”, 2006. – 752 с.

4. Музыкальная энциклопедия: в 2 т. / Ю. В. Келдыш. – М.: Сов. Энциклопедия, 1974. – Т.2. – 960 с.

5. Нікульшина Т.М. Колірна картина ірреального світу(на матеріалі англійської та української мови //Філологія XXI століття: теорія, практика, перспективи: матеріали Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції, яка присвячена 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчу Одеської школи права /за ред. Дрьомін В. М. – Одесса: Фенікс, 2012. – 185 с., 66-68c.

6. Фрейд З. Введение в психоанализ / Зигмунд ФРЕЙД. – пер. с нем. Г. В. Барышниковой. – Харьков: Книжный Клуб «Клуб семейного Досуга», 2012. – 480 с.

7. Шурма С.Г. Символическое пространство Американских готических рассказов / C.Г. Шурма // Язык и пространство: проблемы онтологии и эпистемологии: [монография] / под. ред. А.Э. Левицкого, С.И. Потапенко. – Нежин: Изд-во НГУ имени Николая Гоголя, 2011. – 406-428.

8. Cirlot J. E. A Dictionary of Symbols / J. E. Cirlot, [translated from the Spanish by Jack Sage]. – 2^nd edition. – London: Taylor & Francis e-Library, 2001. – 507 p.

9. Ferber M. A Dictionary of Literary Symbols / Michael Ferber. – New York: Cambridge University Press, 1999. – 275p.

10.             Jacobi Jolan de. The Psychology of C. G. Jung / Jolan de Jacobi. – London, 1951. – 235p.

11.             Leland S. Person. The Cambridge Introduction to Nathaniel Hawthorne. / Leland S. Person. – New York: Gambridge university press, 2007. – 156p.

12. Shelepova N.V. Symbol of Serpent From The Perspective Of Cognitive Liguistics // Когнитивные исследования языка: материалы международной научной конференции, г. Тамбов, 15-17 сентября 2011 г. – Тамбов: ТГУ им. Г.Р. Державина, 2011. – Вып. VIII. Проблемы языкового сознания. – С. 437-439.

13. Інтернет ресурс:  http://psychology.net.ru/dictionaries/psy.html?word=890

The article deals with color symbolism in the English language picture of the world. Taking into account the recent findings in linguistics concerned with the physical and social embodiment of the language the article opens new perspectives on the nature of color symbolism and its representation in the English language picture of the world. The latter to a greater degree is formed in the fiction discourse through the efforts of both an author and a reader. The combination of linguosemiotic and linguopoetic approaches allows to look at colors as global symbols.

Key words: color symbolism, English language picture of the world, linguosemiotic approach, lingupoetic approach, global symbol