УДК 821.11-93.09

Катерина Руда

РДГУ

Проф. Мороз Л.В.

Специфіка мемуарної прози єлизаветинських мандрівників у творчості Едварда Гейєса

«Звіт про перебіг та успішні наслідки вояжу, здійсненого у 1583 році від Різдва Христового рицарем сіром Гемфрі Ґілбертом» - звіт, що належить перу Едварда Гейєса, котрий був одним із головних учасників очолюваної Гемфрі Ґілбертом експедиції до Ньюфаундленда (1583). У повній відповідності до норм тогочасної літературної практики Гейєс дає власному творові розгорнуту назву, яка виявляється дуже інформативною: «Звіт про перебіг та успішні наслідки вояжу, здійсненого у 1583 році від Різдва Христового рицарем сіром Гемфрі Ґілбертом та іншими джентльменами, які допомагали йому в цій справі, метою якої було відкриття й заселення християнами тих зручних місцевостей, що простираються північніше мису Флорида, мають помірний клімат і надзвичайно багато корисних копалин, але досі ще ніколи не належали жодному з християнських володарів, написаний містером Едвардом Гейєсом, одним із керівників тієї експедиції, який самотужки довів її до кінця і з Божої ласки повернувся разом зі своєю командою додому цілім та неушкодженим» [1,c.22].

Назва, як бачимо, містить декілька інформаційних блоків, кожний з яких потенційно здатний привернути увагу певного кола читачів. Так, приміром, не міг поминути увагою цей звіт той, кого цікавила доля славнозвісної експедиції Ґілберта. Про неї пересічні англійці, звичайно, вже могли мати деякі відомості, адже крім екіпажу до її складу входило понад двісті добровольців, які зголосилися переселитись до Ньюфаундленда. Не залишала така назва байдужими, певна річ, і щирих прихильників місіонерської ідеї, до свідомості яких безпосередньо й апелювали згадки про переселенців-християн та християнських правителів. А ті представники англійського суспільства, які плекали певні торгівельні плани або збиралися стати колоністами, вже з назви Гейєсового твору мали зрозуміти, що можуть отримати чималий прагматичний зиск, якщо прочитають цю книжку і ознайомляться з тими відомостями, які стосуються географічного положення, природних багатств та клімату освоюваних територій Нового Світу. Отже, Е.Гейєс, котрий, як відомо, був вправним мореплавцем, власником і капітаном одного з п'яти кораблів, що брали участь в експедиції Ґілберта, хоч і не належав до кола літераторів, але, схоже, непогано розумівся на тому, як слід зацікавлювати потенційних читачів.

Твір Едварда Гейєса складається з докладного опису експедиції та вставного географічно-етнографічного нарису «Коротка довідка про землі Ньюфаундленда» («A Brief Relation of the Newfoundland Land»). За жанровою природою ці частини помітно відрізняються одна від одної. Опис являє собою розповідь, що ведеться від першої особи й нагадує щоденникові записи. Автор старанно додержується хронології, детально описує кораблі, які увійшли до очолюваної Ґілбертом ескадри, розповідає про кількісний і професійний склад учасників експедиції та її головну мету. За лаконізмом і манерою викладення фактів ця частина твору нагадує реальний звіт мореплавця-професіонала, укладений за записами, зробленими в корабельному журналі безпосередньо під час подорожі [3,c.116].

На користь останнього спостереження свідчить той факт, що автор не тільки вказує основні дати (тобто точно називає, коли сталася та чи інша подія), але й детально пригадує, який то був день тижня, яка тоді стояла погода, як почувалися члени екіпажу і коли саме - зранку, опівдні чи ввечері - примхлива Фортуна змінила свою прихильність на гнів. Досить часто оповідач повідомляє про точне місцезнаходження корабля в той або інший день подорожі,  а  інколи навіть намагається передбачити  ті  погодні  умови,  яких можна, на його думку, очікувати у цьому місці певної і пори року.

Однак Гейес не тільки детально висвітлює подій, але й за рахунок численних пояснень та припущень  намагається допомогти читачеві збагнути їхні причини.  Прагнення Гейєса донести до читача достовірну інформацію про цікаву морську експедицію та поділитися з ним деякими  професійними секретами капітана, а також очевидне бажання  «просвітити» публіку стосовно забаганок примхливої морської Фортуни - усе це складає сутність творчих інтенцій автора-мореплавця.

Помітно пожвавлюють розповідь епізоди, в яких йдеться про деякі нестандартні ситуації, наприклад, про заколот бунтівників на «Ластівці» - одному із суден експедиції Гілберта, про зустріч Гейєсового корабля «Золота антилопа» з айсбергом та про трагічну загибель керівника експедиції і фрегату «Насолода». Час від часу автор вводить до тексту репліки учасників тієї чи іншої сцени й коротенькі діалоги, однак головною його турботою залишається, без сумніву, орієнтація на чітке викладення фактів, на забезпечення інформаційної повноцінності звіту.

«Коротка довідка про землі Ньюфаундленда» являє собою доволі ґрунтовний огляд географічних, кліматичних та природничих характеристик острова. Манера викладення матеріалу тяжіє скоріше до науково-популяризаторської, ніж до белетристичної: автор пропонує читачеві лише точну, ним особисто перевірену інформацію. Цікаво, що Ньюфаундленд репрезентується Гейєсом як чужий, незнаний простір, котрий змальовується європейцем, чий буттєвий досвід є адекватним досвідові потенційного читача. Автор постійно апелює до загальновідомих фактів як до фону, що дозволяє сконцентрувати читацьку увагу на відмінностях Ньюфаундленда або ж, навпаки, зафіксувати його подібність до знайомих місцевостей. Так  зокрема, розповідаючи про тамтешній клімат, Гейєс зауважує, що на Ньюфаундленді зими набагато холодніші, ніж у Бретані чи Анжу, хоча вони й знаходяться на одній географічній широті [5,c.276].

Нерідко Е.Гейєс вводить до описів загальні географічні відомості, вочевидь, намагаючись тим самим продемонструвати власну компетентність та ерудицію. Щоправда, часом  такі пасажі виглядають як набір банальностей або загальні місця, які вже добре були відомі ренесансному читачеві. «Я б хотів звернути увагу на той факт, - наприклад, пише він, - що не тільки на Ньюфаундленді, але і в Німеччині, Італії та Африці, та навіть в її екваторіальній зоні, гірські місцевості є надзвичайно холодними і рідко коли буває, що гірські вершини не вкриті шаром снігу « .

Якщо в  попередній та наступній частинах «Звіту», де мова йде безпосередньо про морську подорож або ж хід експедиції, автор веде розповідь від першої особи множини «ми вийшли з порту», «на нас чатувала небезпека», «ми змушені були чекати», «нам пощастило», «нас спіткала невдача»), то у «Короткій довідці» він постійно посилається на власний досвід: «я стверджую», «я переконаний», «я б хотів наголосити» тощо.

З «Короткої довідки» читач дізнається про рельєф місцевості, погодні й кліматичні умови, рослинний і тваринний світ, корисні копалини та специфіку ґрунтів Ньюфаундленда. Такі природничі описи, певна річ, мають насамперед пізнавальне значення, проте ракурс, в якому подаються ті або інші факти й відомості, завжди є прагматично зорієнтований, майже агітаційний. Так, приміром, ведучи мову про структуру ґрунтів та флору острова, Гейєс особливо підкреслює, що тамтешня рослинність є надзвичайно сприятливою для розвитку скотарства: «Трави й рослини дуже поживні для овець, і англійські купці мали нагоду особисто у цьому переконатися: вони завезли на острів ягнят, яких згодом сподівалися використати у якості провіанту, але за три тижні тварини швидко набрали вагу й перетворилися на гладких овець». Прагматична орієнтованість відчувається також і в описах рибного промислу, і в розповідях про корисні копалини та мінерали Ньюфаундленда. Надра цього острова, стверджує Гейєс, можуть принести Її Величності такі казкові багатства, які й не снилися португальцям чи французам [5,c.278].

Компонент екзотики, обов'язковий в описах чужоземних світів, присутній і на сторінках «Короткої довідки». Розповідаючи про рослинний і тваринний евіт щойно відкритих земель, автор знайомить читача з такими досі ще невідомими англійцям видами, як: малиновий кущ, риба боніто, птах баклан, американський бізон та ін.

Стосовно жанрової природи «Звіту» Едварда Гейєса можна зазначити, що перед нами типовий зразок англійської ренесансної прози мандрів, яка тяжіє до «ділової», просвітницько-популяризаторської літератури. Цей тип літературних творів опікувався не стільки естетичними, скільки утилітарно-прагматичними цілями [2,c.148].

Жанрова структура Гейєсового твору, як було продемонстровано, складається з двох шарів - оповідного, номінативним ядром якого виступає поняття «звіту про вояж», та описового, що концентрується навколо концепту «чужого світу». Композиційним чинником, який організує художній простір оповідного шару, є добре відомий ще з часів античності мотив подорожі. Та якщо власне літературна традиція (тобто авантюрний, рицарський, пікарескний романи) використовувала цей мотив для того, щоб інтенсифікувати подієву динаміку, розширити соціально-побутову панораму зображуваної дійсності чи більш рельєфно висвітлиш певні риси літературного героя, то для автора-мандрівника він слугує, насамперед, тим струкгуруючим каркасом, на який можна легко і органічно нанизувати найрізноманітніший подорожній матеріал. Саме мотив мандрів, логіка розвитку якого передбачає фіксацію певних моментів темпорально і географічно конкретизованого руху, й дозволяє авторові, зберігаючи змістову і наративну цілісність тексту, доволі органічно поєднувати фактографічно-інформаційні фрагменти, динамічні сцени та ліричні авторські відступи (переказ тих думок, які спливали під час спогадів про той чи інший епізод подорожі). Щодо концепту «чужого світу», то він, як було продемонстровано вище, репрезентується Е.Гейєсом не у міфопоетичній, а у реально-побутовій інтерпретації.

Abstract. The article is devoted to expose specific features of memoir prose by Elisabethan travelers in Edward Geyes works. Stylistic features and genre structure of Geyes works, his novelty in literature are also concerned./

Використана література

1.   Горфункель А.Х. Ренессансные предпосылки возникновения классической механики//Механика цивилизации XVII-XІX в.в. Под ред.. А.Т.Григорьяна, Б.Г.Кузнецова. - М.: Наука, 1979. – С.22-23

2.   История западноевропейской литературы: Средние века и Возрождение / Под редакцией М.П.Алексеева и др. - М.: Высшая школа, 2000. - 462 с. - С.: 147-443.

3.   Межеринская А.Ю. Особенности композиции мемуарно- автобиографических произведений//Вопросы русской литературы. – Львов, 1998.- Вып.2 (52). – С.116-123

4.   Очерки по истории мировой культуры. Под. Ред. Кузнецовой Т.Ф. – М.: Языки русской культуры, 1997.-С.179

5.   Торкут Н.М. Проблеми генези і структурування жанрової системи англійської прози пізнього Ренессансу (малі епічні форми та «література факту»). – Запоріжжя, 2000. – 406 с.

6.   Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література від античності до початку XIX століття. - К.: Академія, 2004. - 360 с. - С.: 150-221.