УДК 316.61:37.011.3 – 052

Приміра Світлана

Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка

кандидат педагогічних наук, доцент Андронік Н.П.

Зміст та структура англомовної соціокультурної компетенції як важливої умови формування ІНТЕРКУЛЬТУРНОЇ особистості учня

Специфіка функціонування мови в якості іноземної полягає в тому, що її комунікативна функція забезпечує міжкультурне спілкування. Виникає ситуація зустрічі комунікантів, які, користуючись однією і тією ж мовою, не однаково сприймають повідомлення, оскільки породжені ними мовні структури побудовані на основі різних соціокультурних зразків. Таким чином, в міжкультурному спілкуванні важливою умовою успіху є забезпечення взаєморозуміння засобами створення спільного комунікативно-прагматичного простору. Це стає можливим при формуванні в учнів соціокультурної компетенції (СКК) як складової частини іншомовної комунікативної компетенції (ІКК), яка враховує культурно-психологічні особливості комунікативної поведінки носія мови [2, с. 2].

Питанням інтеграції культури у процес навчання ІМ присвячені роботи Н.Ф. Бориско, О.О. Миролюбова, Ю.І. Пассова, В.В. Сафонової, Т.Г. Тер-Мінасової та ін. Врахування міжкультурного аспекту спілкування в навчанні ІМ має на меті розвивати учня як інтеркультурного мовця (intercultural speaker), здатного взаємодіяти з усією складністю і різноманітністю культури країни, мова якої вивчається, та уникати стереотипізації спілкування [8, с. 6].

В рамках компетентнісного підходу сучасна методика навчання ІМ спрямовує освітній процес на формування в учнів ІКК. За визначенням А.М. Щукіна, ІКК – це здатність вирішувати засобами ІМ актуальні для учнів завдання спілкування у побутовій, навчальній, виробничій, культурній сферах життя; вміння учня користуватися фактами мови і мовлення для реалізації цілей спілкування. Учень володіє ІКК, якщо він в умовах прямого чи опосередкованого контакту успішно вирішує задачі взаєморозуміння та взаємодії з носіями мови у відповідності до норм і традицій країни, мова якої вивчається [1, с. 98]. У сучасній методиці ІКК розглядається як єдність, що складається з декількох складників, тобто компетенцій. Найчастіше вчені включають до складу ІКК такі компоненти-компетенції: мовленнєву, лінгвосоціокультурну (ЛСК), мовну (лінгвістичну) та навчально-стратегічну [2, с. 13].

Нас цікавить формування в учнів СКК як складової ЛСК, адже вона є основою успішного функціонування особистості в іншомовному середовищі, оскільки сприяє адекватному вирішенню завдань спілкування у кожному окремому випадку. До того ж, іншомовна СКК виконує ряд важливих функцій, серед яких виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна (нормативна), світоглядна [5, с. 260].

В сучасній методиці існують різні підходи до визначення змісту і структури СКК, хоча вони відрізняються один від одного не кардинально.

Ряд методистів розглядають СКК як сукупність знань про країну, мова якої вивчається, національно-культурні особливості соціальної та мовленнєвої поведінки носіїв мови і здатність користуватися цими знаннями в процесі спілкування згідно зі звичаями, традиціями, правилами поведінки, нормами етикету, соціальними умовами та стереотипами поведінки носіїв мови. Формування СКК передбачає соціокультурну адаптацію, інтеграцію особистості в іншомовну культуру [1, с. 286].

Зміст СКК може бути представлений у вигляді чотирьох складників:

а) соціокультурні знання (відомості про країну, мова якого вивчається; духовні цінності та культурні традиції; особливості національного менталітету);

б) досвід спілкування (вибір підходящого стилю спілкування, правильне трактування явищ іншомовної культури);

в) особистісне ставлення до фактів іншомовної культури (в тому числі здатність вирішувати соціокультурні конфлікти в спілкуванні);

г) володіння способами використання мови (правильне використання соціально маркованих мовних одиниць в різних сферах міжкультурного спілкування, сприйнятливість до подібності і розбіжностей між соціокультурними явищами рідної культури та іншомовної) [3, с. 287].

Отже, в якості основних компонентів СКК, слідом за Л.І. Бобильовою, можна виділити наступні знання, навички та вміння. По-перше, володіння соціокультурним планом функціонування мови, яка вивчається, передбачає наявність знань про відношення еквівалентності та без еквівалентності між одиницями рідної та іноземної мови; про носіїв та джерела етнічної, національно-культурної та соціальної інформації в мові; про лінгвокраїнознавчі та соціолінгвістичні напрямки в лексиці; про соціокультурні стереотипи мовної поведінки; ступінь сумісності такої поведінки рідною та іноземною мовами. По-друге, СКК являє собою навички впізнавання країнознавчо-маркованих мовних одиниць; "розподіл” соціокультурного змісту мовних реалій рідною та іноземною мовами; перекладу країнознавчо-маркованих мовних одиниць з рідної мови на іноземну та навпаки. По-третє, СКК передбачає вміння соціокультурного аналізу функціональних типів автентичного тексту, характерних для повсякденно-побутової, ділової, наукової, професійної сфер спілкування; вибору прийнятного в соціокультурному плані стилю мовленнєвої поведінки в умовах міжкультурної комунікації.

 Також можна говорити про наявність або відсутність в учня здібностей до міжкультурного спілкування. Наявність таких здібностей включає формування в учня таких особистісних якостей, як відкритість, толерантність, готовність до спілкування. Під відкритістю розуміється свобода від упереджень по відношенню до представників інокультури; толерантність проявляється в терпимому відношенні до проявів чужого, незвичного нам в інших культурах; готовність до спілкування виражається в бажанні і можливості вступати в активне спілкування з представниками іншої соціокультурної спільноти [2, с. 48].

Варто зазначити, що формування СКК є заздалегідь спланованим результатом педагогічної діяльності на уроці ІМ, який досягається за допомогою різних прийомів, методів та засобів навчання [1, с. 344]. Згідно вимог чинної Програми, учні 8 класу повинні оволодіти знаннями  культури спільноти або спільнот країни, мова якої вивчається, у межах тематики ситуативного спілкування, а також уміннями і навичками, пов’язаними з такими аспектами: повсякденне життя, умови життя, міжособистісні стосунки, норми поведінки, соціальні правила поведінки; здатність привести до спільного знаменника рідну й іноземну культури в межах змісту програми, здатність використати різні стратегії для контакту з представниками інших культур; вживання та вибір привітань, форм звертання, вигуків та вступу до розмови; правила ввічливості та вирази народної мудрості. На кінець 9 класу учні, крім вищезазначеного, повинні оволодіти знаннями про цінності та ідеали носіїв мови [5].

Таким чином, формування СКК передбачає включення учнів у міжкультурне спілкування, що моделюється на уроках англійської мови. За умови відсутності іншомовного середовища, саме тексти для читання повинні містити значний соціокультурний потенціал, прямо та опосередковано впливати на створення в учнів позитивної установки до сприйняття та вивчення іншомовної культури. При цьому соціокультурні реалії країни, мова якої вивчається, виступають в ролі змісту навчання. Отже, наступним кроком у  досягненні мети нашого дослідження вбачаємо аналіз та відбір текстів для формування СКК в учнів 8-9 класів.

Prymira S. V.

The content and the structure of English sociocultural competence as the basis for forming student’s intercultural personality

In the article we define the content and the structure of English sociocultural competence, which is the component of English communicative competence. The knowledge and skills as parts of sociocultural competence are laid out in specifics.

Key words: communicative competence, sociocultural competence, foreign language culture, intercultural speaker.

Література

1.     Азимов Э. Г., Щукин А. Н. Новый словарь методических терминов и понятий (теория и практика обучения языкам) / Э. Г. Азимов, А. Н. Щукин. – М.: Издательство ИКАР, 2009. – 448 с.

2.     Бобылева Л. И. О критериях отбора социокультурного компонента содержания обучения будущих учителей иностранного языка / Л.И. Бобылева // Английский язык и англоязычные литературы: проблемы изучения и преподавания в XXI веке. – Витебск, 2006. – С. 47-49.

3.     Гришкова Р.О. Структура та функції іншомовної соціокультурної компетенції з позиції фахової підготовки студентів: [Електронний ресурс]. / Р. О. Гришкова. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npchdu/Pedagogics/2006_37/37-22.pdf

4.     Ніколаєва С.Ю. Цілі навчання іноземних мов в аспекті компетентнісого підходу / С. Ю. Ніколаєва // Іноземні мови. – 2010. − №2 – С. 13-14.

5.     Починок Т.В. Формирование социокультурной компетенции как основы межкультурного общения / Т. В. Починок // Иностранные языки в школе. – 2007. − №7. – С. 2-6.

6.     Програма для загальноосвітніх навчальних закладів та спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов. Іноземні мови 2-12 класи; 5-12 класи (2-га іноземна мова). – Ірпінь.: Перун, 2005. – 208 с.

7.     Сафонова В.В. Основные принципы социокультурного образования средствами соизучаемых языков в XXI веке // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. Серія: Педагогічні науки: Збірник. Чернігів: ЧДПУ, 2007. − №48. – С. 259-264.

8.     Byram M. Cultural studies in foreign language education. – Clevedon, Avon: Multilingual Matters, 2003.